Дивлюсь я на небо

Льотчик з десятирічним досвідом польотів на бойових літаках із застосуванням широкого спектру озброєння, учасник бойових дій. Почесний фотограф британського аероклубу Royal Air Squadron, до котрого входять чотири представники королівської фамілії. Митець, що працює в небі. Це – Дмитро Муравський, особистість якого унаочнює факт: авіація народилася із мистецтва.

Бажання людини опинитися в небі отримало оприявлення на світанку цивілізації, в Месопотамії. На шумерських циліндричних печатках ІІІ тис. до н.е. присутні зображення людського польоту, початком ІІ тис. до н.е. датується симітсько-аккадська поема про подорож царя Етани небом на орлі. Пізніше ідея прориву у височінь проявляється в давньогрецькому міфі про Ікара і Дедала, неповторного митця та інженера, саме ім’я котрого походить від глагола “займатися мистецтвом”.

Художник Леонардо да Вінчі, особистість-уособлення доби Відродження, у 1480-х розробив літальний апарат, працездатність котрого довели сучасні дослідники. Митця так само захоплювали фортифікаційні машини і вдосконалення засобів війни. Зокрема, він запропонував кріпити на зовнішній стороні колісниць серпи, що сікли ноги коням супротивника. Історично військова техніка тримала авангард наукової думки, авіація ж є авангардом та квінтесенцією військової техніки.

Українці також здавна дивились угору. Прадавній мотив польоту на орлі присутній в народній казці “Яйце-райце”, казку “Летючий корабель” вивчають в нашій молодшій школі. Пісня на вірші Михайла Петренка “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…” давно сприймається як народна.1962 року вона стала однією з двох перших пісень, виконаних людьми в космосі – на радянському космічному кораблі “Восток-4” її заспівали українець Павло Попович та чуваш Андріян Ніколаєв. Перша мистецька виставка на навколоземній орбіті також представила українське мистецтво – 1993 року на орбітальній станції “Мир” були продемонстровані дві графічні роботи Олега Подольчака (проєкт Фонду Мазоха “Мистецтво в космосі”).

Схему першого в історії реактивного літального апарату розробив 1881 року українець Микола Кибальчич – за кілька днів до страти, у в’язниці, де опинився, як творець бомби, якою було вбито російського імператора Олександра ІІ. Оптимальну трасу польоту з Землі на Місяць було розраховано українським ученим Юрієм Кондратюком 1929 року, 40 років по тому саме нею скористалися в американській програмі висадки на супутник астронавтів.

1909 року на базі політехнічного інституту створюється Київське товариство повітроплавання, з якого вийшла плеяда світової слави авіаконструкторів та авіаторів – Ігор Сікорський, Петро Нестеров, нащадок татарського князівського роду Олександр Кудашев, представник київської меценатської фамілії Федір Терещенко та інші

“…Его винты поют, как струны…
Смотри: недрогнувший пилот
К слепому солнцу над трибуной
Стремит свой винтовой полет…”

Свій вірш “Авіатор” російський поет Олександр Блок присвятив загибелі в Петербурзі Левка Мацієвича, піонера авіації, а також – української соціал-демократії. На велелюдному похороні в столиці Російської імперії Симон Петлюра поклав до гроба легендарного льотчика вінок з синьо-жовтою стрічкою та написом українською. Мацієвич був серед засновників Революційної української партії (1900 р.), як інженер будував Чорноморський флот, працював над захисними спорудами порту Севастополя та літальними апаратами, що піднімалися з палуби морських суден.

З Ігорем Сікорським приятелював Казимир Малевич, що сприйняв сплеск повітроплавства, як можливість кардинального вивільнення людини – не лише від законів гравітації, але й від несвободи, економічного та соціального пригнічення. 1921 року митець пише: “Хай живе авіатор нової їзди, плавання й літання, що відкинув колісницю старого часу”. В динамічному супрематизмі Малевича очевидні впливи образів взаємодії літаків із простором. Згодом художник зізнавався, що в серії малюнків так званого повітряного супрематизму відтворював види, що відкриваються з літака.

Золоту еру авіації вітав український поет-футурист Ґео Шкурупій, розстріляний 1937-го в Ленінграді. 1921 року він пише вірш “Аерокоран”:

“В ритмах пропелеру
АЕРО,
в гармонійних, співучих звуках,
я майбутнього
еру відчув!..”

Гул пропелерів та двигунів “аероптаха” вводить поета в специфічний медитативний стан, в якому той подорожує не лише в просторі, але й у часі, бачить картини з історії людства від часів дикунства до майбутнього, де

“в гармонійних, співучих звуках
уперше летіли на Марс
думки й бажання
юрб”.

Унікапьний стан знаходження в центрі вібрацій літака Дмитро Муравський згадує, як специфічний професійний досвід. “Пілот не відчуває себе пасажиром, літак – продовження його тіла. Тридцятитонна довершена машина ніби надіта на тебе”, – говорить він. Команда “взяти контроль над літаком” перетворює пілота на суперлюдину із

надможливостями – вимкнутися з процесу, зупинитися неможливо, ти ж бо – в небі.

Цей досвід надконцентрації знадобився Муравському на війні на сході України, куди він пішов влітку 2014-го фотокореспондентом. “Війна це постійний цейтнот, відсутність часу, відчуття секунд. Зі зброєю чи фотоапаратом ти маєш можливість лише однієї спроби. Я обрав фотоапарат, він не створює вибору – стріляти чи ні. На війні розвивається рухливість, в першу чергу – розуму, статичність там неможлива, а то і смертельна”, – говорить митець.

Його проєкт “Янголи Чорного моря” розгорнувся справжньою військовою операцією: на бойовому літаку Дмитро Муравський знімав маневри таких саме літаків з бойовими ракетами над Караденізом. Морем Криму, одним із навіки уславлених янголів котрого залишився в історії героїчний кримськотатарський ас Другої світової Амет-Хан Султан.

“Для гарної зйомки сонце має бути на заході, доводилося змінювати кут польоту”, – згадує Муравський. Його мета – показати героїв повітря такими, які вони є у справі. Та передати красу літаків.

“В авіації особливо помітний взаємозв’язок між технічною досконалістю й красою”, – говорив український авіаконструктор Олег Антонов. Автор кількох поколінь авіасуден, від “кукурузника” до найбільшого серійного вантажного літака світу “Руслан”, який в НАТО називають Condor, був також художником, майстром небесних пейзажів. Дмитро Муравський поділяє його розуміння ергономіки, як категорії естетичного. Красивим є те, у що вкладено думку, що плідно пропрацював розум.

Літаки в роботах Дмитра Муравського візуально захоплюють. Ми бачимо емоції, драми, енергії, пірнаємо в об’єми простору. Метал, небо та море перетворюються на несподівані виразні фактури. Спеціальні прийоми зйомки та друку, заломлення світла створюють в роботах новий, тривимірний супрематизм. Супрематизм людини у небі.

“Така фотографія – це мистецтво обману зору за допомогою оптики. Можливість показати глядачеві те, чого сам, власними очима він побачити не може”, – констатує автор. Але оптика, техніка – ніщо без вміння вгледіти через камеру особливе. Без розкутості світоуяви та фантазії немає мистецтва.

“Літак – це знаряддя пізнання. Це він відкрив нам справжнє обличчя Землі. Але не тільки обличчя Землі, але і лик льотчика”, – слова янгола іншого, Середземного моря, Антуана де Сент-Екзюпері. Для Дмитра Муравського літак – знаряддя мистецтва. Мистецтво ж є природно гуманістичною діяльністю, навіть коли створюється завдяки військовому літаку.

Костянтин Дорошенко.

Оригінальна публікація за посиланням на сайті Суспільне

Розкажіть нам про свої думкиНаписати повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Повернутися до Нагору
Закрити Збільшення
Context Menu is disabled by theme settings.